Серебряков Сергiй Петрович

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗНАННЯ.

Фізична культура у сім'ї

   Фізичне виховання у сім’ї передбачає зміцнен­ня здоров’я та сил і фізичний розвиток дитини. Фізичне виховання повинно перебувати на першо­му плані, тому що пріоритет здоров’я є найвищим. У сім’ї фізичне виховання дітей забезпечується створенням здорового способу життя, правильною організацією розпорядку дня, заняттями спортом, загартовуванням організму. Добирання методів залежить від педагогічної культури родини, її уяв­лення про цінності, розуміння мети виховання, ро­лі батьків у становленні особистості дитини, стилю взаємин у сім’ї та ін. Тому методи виховання ма­ють на собі відбиток виховних пріоритетів родини.

   Засоби розв’язання виховних завдань у сім’ї є різноманітними.

   Батьки стають першими вчителями малень­кої дитини, але часто процес навчання розпочи­нається раніше, ніж вони встигають усвідомити цей факт. Діти засвоюють спосіб життя батьків, у сім’ї закладаються основи багатьох умінь, нави­чок і звичок, виробляються оцінні судження та ви­значається життєва позиція дитини. Це певною мірою стосується і ставлення до фізичної культу­ри, до активного використання її засобів у побуті з метою зміцнення здоров’я, усебічного розвитку та змістовної організації дозвілля.

   На жаль, за даними найоптимістичніших на­укових досліджень, сьогодні фізичним вихован­ням дітей цікавиться не більше ніж 20 % батьків. Учителі повинні прагнути зробити батьків кожно­го школяра прихильниками фізичної культури, а отже, своїми однодумцями. Для успішного за­лучення всіх учнів до занять фізичними вправами необхідно, передусім, переконати батьків в оздо­ровчій ролі фізичної культури, довести їм, що од­ним із завдань фізичного виховання є формування звички до праці, зокрема навчальної.

   Для забезпечення ефективності фізичного ви­ховання батьки повинні знати, який виховний вплив на дітей здійснюється на уроках і в позаурочний час. Такі знання необхідні для дотри­мання наступності та забезпечення єдиної педа­гогічної лінії в ставленні вимог до дитини. Адже в комплексі виховних заходів кожен елемент по­винен чітко виконувати свої функції, коли ж ні, то система не працюватиме.

   Рухових дій переважно навчає школа. Для оздоровчо-гартувального впливу на організм, фор­мування постави, виховання гігієнічних навичок найкращі умови має сім’я. Батьки зазвичай не вчитимуть свою дитину техніки стрибка, але ви­ховний вплив не припиняється і тоді, коли дитина сидить за обідом, грається або відпочиває. Робота над поставою, культурою поз (хода, жестикуля­ція, міміка) відбувається паралельно з навчанням дітей спілкуватися з людьми, із повагою ставитися до них. Отже, замінити сімейне виховання не­спроможна жодна інституція. Сім’я завжди була й залишається природним середовищем первинно: соціалізації дитини.

  Більшість батьків, на жаль, ставлять під сумнів цінність занять фізичними вправами, отже, і доцільність витрачання часу на цей вид діяльності.

   Функції батьків в організації фізичного виховання дітей можна згрупувати таким чином:

- створення необхідних матеріально-технічних умов для занять удома;

- контроль і сприяння дотриманню дітьми режиму дня, правил особистої гігієни, загартовування, виконанню ранкової гімнастики та домашніх завдань;

- особиста участь у змаганнях сімейних команд, днях здоров’я, спортивно-художніх вечорах і святах, іграх, розвагах, прогулянках; організація змагань та ігор на дитячих майданчиках за місцем проживання і в школі;

- виконання обов’язків громадських тренер і суддів.

   Успішне розв’язання завдань фізичного виховання учнів є можливим лише за умови спільних погоджених дій школи та сім’ї. Школа навчає дітей виконувати фізичні вправи, дає необхідні знання, інструктує та консультує. Оздоровлення та загартовування дітей, формування постави, розвиток рухових і виховання морально-вольових якостей засобами фізичної культури здійснюють школа та сім’я разом. Сім’я відіграє основну роль щодо формування у дітей звички розумно про­водити дозвілля, гігієнічних навичок. Умовний розподіл обов’язків свідчить про те, що ані школа без сім’ї, ані сім’я без школи не зможуть успішно гартувати молоде покоління.

Вплив занять фізичними вправами

на гармонійний розвиток майбутньої матері.

   Необхідною умовою гармонійного фізичного розвитку дівчат є достатня рухова активність. Не­достатня рухова активність у школі за партою та вдома позначається на функціонуванні бага­тьох систем організму, особливо серцево-судинній і дихальній. Під час тривалого сидіння дихання стає менше глибоким, обмін речовин знижується, відбувається застій крові в нижніх кінцівках, що призводить до зниження працездатності всього організму й особливо мозку: знижується увага, по­слабляються пам’ять, порушується координація рухів.

   Негативні наслідки гіпокінезії позначаються також на опірності молодого організму застудним та інфекційним захворюванням, створюються пе­редумови до формування слабкого, нетренованого серця. Гіпокінезія на тлі надмірного харчування з надлишком вуглеводів і жирів у денному раціоні може призвести до ожиріння.

   Фізичні вправи благотворно впливають на рух­ливість і врівноваженість нервових процесів, спри­яють гарній роботі органів травлення, допомага­ючи засвоєнню їжі, активізують діяльність пе­чінки та нирок, поліпшують діяльність залоз внутрішньої секреції: щитовидної, статевих, над­ниркової, що відіграють величезну роль у зрос­танні та розвитку молодого організму. Під впли­вом фізичних навантажень збільшується частота серцебиття, м’яз серця скорочується сильніше, підвищується викид серцем крові. Під час роботи в кровотік залучається й та кров, що в спокійному стані не циркулює по судинах. Залучення в кро­вообіг великої маси крові не тільки тренує серце та судини, але й стимулює кровотворення.

  Фізичні вправи викликають підвищену потре­бу організму в кисні, у результаті чого збільшуєть­ся життєва ємкість легенів, поліпшується рухли­вість грудної клітки. Повне розправлення легенів ліквідує застійні явища в них, скупчення слизу та мокротиння, тобто є профілактикою можливих захворювань. Легені під час систематичних за­нять фізичними вправами збільшуються в обсязі, дихання стає рідкішим і глибшим, що має велике значення для вентиляції легенів.

   Здоров’я майбутньої дитини залежить від ру­хової активності матері. Фізична культура має важливе значення для збереження та зміцнення здоров’я вагітних жінок. У жінок, які займаються під час вагітності спеціальною гімнастикою, поло­ги відбуваються швидше та легше. Під час пологів і в післяпологовому періоді в них рідше спостеріга­ються ускладнення. Корисними для жінок фізичні вправи є ще й тому, що вони сприяють зміцненню нервової системи, поліпшенню дихання та роботи серця, розвитку м’язів живота, що є необхідним вагітним.

   Протипоказанням до занять фізичною культу­рою є гострі стадії захворювань серцево-судинної системи, туберкульоз легенів у фазі загострення, при ускладненні плевритом тощо, усі гострі за­пальні захворювання (ендометрит, тромбофлебіт ,та ін.), хвороби нирок і сечового міхура (нефрит, нефроз, пієлоцистит), токсикози вагітних, крово­течі під час вагітності.

Регулярні заняття лікувальною фізкультурою підвищують фізичні можливості організму вагіт­ної, створюють відчуття бадьорості, зміцнюють загальний її стан, поліпшують діяльність серцево- судинної та нервової систем, органів дихання, шлунково-кишкового тракту, обмін речовин, у ре­зультаті чого мати та плід забезпечуються достат­ньою кількістю кисню.

   Під час занять вагітна навчається правильного дихання, у неї підвищуються пружність і елас­тичність черевних стінок, зміцнюються м’язи діа­фрагми, тазового дна та промежини, усуваються застійні явища в малому тазі та нижніх кінцівках, підсилюється гнучкість хребта й рухливість тазос­тегнових суглобів.

Основи методик розвитку сили, витривалості, гнучкості,

 швидкісно- силових якостей, спритності

Розвиток сили — див. 7 клас.

Розвиток витривалості — див. 6 клас.

Розвиток гнучкості — див. 7 клас.

Розвиток швидкісно-силових якостей — див. 8 клас.

Розвиток спритності

   Спритність — це складна комплексна фізична якість, що не має єдиного критерію оцінювання та визначається як здатність людини швидко опа­новувати складнокоординаційні, точні рухові дії та перебудовувати свою діяльність залежно від ситуації, що виникла.

   Завдання, що розв’язуються протягом багато­річного процесу розвитку спритності:

- удосконалення здатності засвоювати за взірцем або створювати самостійно нові форми рухових дій, досягаючи необхідної точності, економно­сті та ефективності рухів;

- удосконалення здатності перебудовувати діяль­ність відповідно до змін обставин;

- сприяння стійкості вже сформованих раціо­нальних форм координації рухів щодо неспри­ятливих впливів утоми та інших факторів (удо­сконалення координаційної витривалості).

   Це пов’язано із систематичним опануванням нових рухових дій, під час чого можна вдоскона­лювати здатності точно сприймати свої рухи у про­сторі та часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження та розслаблення та ін. Крім того, щодо вивчених рухових дій слід висувати до­даткові координаційні вимоги до точності рухів, їх взаємної узгодженості та раптової зміни обставин.

   Реалізація цих вимог здійснюється за допомо­гою різних методичних прийомів:

- застосування незвичних вихідних положень (наприклад, стрибок у довжину з місця, стоячи спиною до напрямку стрибка);

- дзеркальне виконання вправи (наприклад, ме­тання м’яча лівою рукою — для правші); - зміна швидкості або темпу руху (наприклад, виконання вправи в прискореному темпі);

- зміна способів виконання вправи (наприклад, стрибки у висоту у різні способи); - удосконалення вправи додатковими рухами (наприклад, стрибок у глибину з різним по­ложенням ніг або додатковими поворотами та ін.);

- зміна протидії (опору) під час виконання гру­пових або парних вправ (наприклад, проведен­ня зустрічей із різними партнерами та ін.);

- виконання знайомих рухів у незвичних спо­лученнях або ситуаціях (наприклад, змаган­ня у виконанні гімнастичної комбінації «з ли­ста»).

Вправи професійно-відновлювальної спрямованості

   Вимоги, що висуваються кожною групою про­фесій, є багатогранними та мобілізують різні спе­цифічні для певних видів праці фізіологічні функ­ції організму. Для школярів провідною діяльністю є розумова праця. До особливостей розумової праці належать приймання та перероблення інформації, порівняння отриманої інформації з тією, що збе­рігається в пам’яті учня, її перетворення, визна­чення проблемної ситуації, шляхів розв’язання проблеми та ін.

   Підвищена напруженість розумової праці, особливо якщо вона пов’язана з дефіцитом часу, може спричиняти явища розумової блокади (тим­часове гальмування процесу розумової праці), що охороняють функціональні системи центральної нервової системи від роз’єднання.

   Навчальний день учнів насичений значними розумовими та емоційними навантаженнями. Зму­шена робоча поза, коли м’язи, що втримують ту­луб у певному положенні, тривалий час напруже­ні, часті порушення режиму праці та відпочин­ку, неадекватні фізичні навантаження — усе це спричиняє стомлення, що накопичується і пере­творюється на перевтому. Для запобігання цього необхідно змінювати види діяльності. Найефек­тивнішою формою відпочинку під час розумової роботи є активний відпочинок у вигляді помірного фізичного навантаження.

   Із цією метою можна використати вправи, що наведені далі.

1. Вправи для профілактики та позбавлення зоро­вого стомлення (наприклад, подивитися ліво­руч-прямо; праворуч—прямо; угору—прямо; униз—прямо).

2. Вправи для попередження виникнення та збіль­шення короткозорості (наприклад, закріпити на шибці на рівні очей мітку із зображенням лі­тери С діаметром 2 мм таким чином, щоб відстані від очей до мітки складала приблизно 30 см; пере­водити погляд із мітки на предмет, що розташо­ваний за вікном на рівні очей, упродовж 3-4 с)

3. Вправи для поліпшення кровообігу та забезпечення доступу кисню до очей і обличчя, розслаблення очних м’язів (наприклад, глибоко вдихнути, заплющити очі якнайсильніше; напружити м’язи шиї та обличчя, затримати диханні на 2-3 с; потім швидко видихнути, розплющивши очі та розкривши рот якнайширше, голосно видихнути).

4. Вправи для релаксації очних м’язів і поліпшення кровообігу (наприклад, сидячи, потерти руки одна об одну впродовж 5-10 с до появи теплоти, перехрестити в центрі лоба пальці рук, що складені разом; долонями накрити очні западини таким чином, щоб повністю виключити доступ світла, не стискуючи очні яблука, розслабитися, дихаючи ритмічно та легко).

5. Вправи для розгортання передньої частини тулуба (наприклад, стати обличчям до кута, ноги на ширині плечей, коліна не напружені, долоні на рівні плечей уздовж стін. Щільно натискати на стінку, начебто штовхати уперед).

6. Вправи для розслаблення тіла, позбавлення розумового та емоційного напруження, відновлення ритму вільного дихання (наприклад, сидячі в зручному положенні, не перехрещуючи ніг, заплющити очі, покласти руки на живіт в області пупка, глибоко вдихнути через ніс (руки повинні відчути, як м’язи живота піднімаються, затримати дихання на 30-60 с, видихнути через рот).

7. Вправи для позбавлення накопиченої напруженості та розслаблення пальців, долонь і рук (наприклад, сидячи, руки вздовж тіла, глибокий вдих, на видиху виконувати легкі коливальні рухи від плечей до кінчиків пальців).

8. Вправи для розслаблення спини та плечей, поліпшення кровообігу (наприклад, стоячи ноги нарізно, у момент вдиху розслабитися, на видиху підняти руки вгору, нібито намагаючись торкнутися стелі; нахилитися вперед, намагаючись торкнутися руками підлоги).

9. Вправи для позбавлення неприємних відчуттів у ногах і стегнах (наприклад, сидячи на стільці, стегна дещо вище колін, покласти ліву ногу на праву, сплести разом пальці рук і покласти їх на коліно. Підняти коліно за допомогою рук угору та у діагональному напрямку).

10. Вправи для розслаблення м’язів шиї, голови та обличчя, позбавлення напруження плечового пояса (наприклад, сидячи, виконати глибокий вдих і заплющити очі. На видиху повільно притиснути підборіддя до грудей, розслабити шию та плечі. На вдиху повільно виконати колові рухи головою в сторони).

Олімпійська філософія

та здоровий спосіб життя

   Олімпійська хартія як філософська основа сучасного олімпійського руху визначає роль Міжнародного олімпійського комітету у тому, щоб:

- очолювати боротьбу проти застосування допінгу в спорті;

- заохочувати та підтримувати заходи щодо захисту здоров’я спортсменів; заохочувати та підтримувати розвиток спорту для всіх;

- заохочувати та підтримувати ініціативи щодо стирання меж між спортом, культурою та освітою.

   Ці завдання збігаються з основними положеннями здорового способу життя, до якого належить будь-яка діяльність, що пов’язана зі зміцненням здоров’я, оздоровленням умов життя, праці та відпочинку. Складові здорового способу життя містять різноманітні елементи, що належать до всіх сфер здоров’я — фізичного, психічного, соціального та духовного.

   Величезне значення, особливо для дітей і молоді, має олімпійська освіта.

   Але найважливішим є не підвищення рівня олімпійських знань і декларативно проголошувана орієнтація на ідеали та цінності олімпізму, а формування реальної поведінки, способу життя, відповідного до цих ідеалів і цінностей. Не випадково в Олімпійській хартії важливим завданням олімпізму, що поєднує спорт із культурою та освітою, є завдання створення «способу життя, що ґрунтується на радості від зусилля, на виховній цінності гарного прикладу та на повазі до загальних етичних принципів».

   У наш час існують два шляхи розвитку сучасного спорту:

- нарощування гуманістичного потенціалу в сучасному спорті, активізація діяльності з поширення філософії античного олімпізму, виховання молодого покоління на традиціях миру та справедливості;

- панування прагматичного підходу, в якому найважливішим є перемога та результат, поєднання спорту та бізнесу, перетворення Олімпійських ігор на торговельні ярмарки спортивної індустрії та фармакології.

   Поширення допінгу, що руйнує здоров’я спортсменів, комерціалізація, що надає спортивним змаганням духу наживи та збагачення, вимагають вироблення чіткої позиції з боку керівництва МОК.